Роль та завдання психолога у роботі з подружніми конфліктами

Найбільший досвід роботи накопичено у сімейній психотерапії, коли водночас із індивідуальною та груповою психотерапією застосовують подружню психотерапію, _ спрямовану на те, щоб допомогти подружжю подолати сімейні конфлікти та гармонізувати взаємини. Зокрема, цікавий досвід накопичено у цьому напрямі психологами С. Мінухіним, Ч. Фішман, О. Сидоренко, Н. Пезешкіаном та ін.

У різних терапевтичних підходах отримують свій розвиток ідеї та форми роботи, які мають на меті змінити форми взаємин людей, допомогти усвідомити та зрозуміти власні проблеми, і, зрештою, перейти на новий рівень взаємовідносин.

Н.В. Гришина зазначає, що робота психолога з конфліктом починається із звернення одного (або обох) учасника конфлікту по допомогу. В умовах, коли психолог працює у школі, із таким запитом до нього можуть звернутися вчителі, класні керівники або представники адміністрації.

Насамперед психолог, вислухавши проблему, з якою до нього звернулися, має вирішити, яка робота потрібна для ефективного вирішення конфлікту. Наприклад, він може прийняти рішення про надання індивідуальних консультацій учасникам конфлікту, а може порадити їм участь у психокорекційній групі. Якщо обидві сторони конфлікту погоджуються на участь психолога у його залагодженні, він може прийняти рішення про посередництво.

Як і будь-яка інша психологічна робота з клієнтом, робота з конфліктом починається з того, що психолог знайомиться з клієнтом та його проблемою, на підставі чого і приймає рішення на користь того чи іншого виду роботи.

Спрощено процес психологічного посередництва можна подати у вигляді процесу, що включає в себе три стадії:

1)  бесіда з першим учасником конфлікту;

2)   бесіда з другим учасником конфлікту;

3)           спільне обговорення проблеми учасниками конфлікту та посередником.

У своїй роботі психолог мусить дотримуватися принципу нейтральності, що є запорукою успішної діяльності будь-якого посередника в переговорному процесі, серед них і психолога-посередника. Саме нейтральна позиція третьої сторони створює підстави довіри до неї в учасників конфлікту. Це означає, що посередник має бути незацікавленим у перевазі того чи іншого учасника конфліктної ситуації, у "перемозі" його позиції, у реалізації інтересів лише однієї сторони.

Проте психологу часто буває досить складно залишатися нейтральним щодо учасників конфліктної ситуації. Це пов'язано з тим, що учасники конфлікту прагнуть отримати від терапевта підтвердження власної правоти, "залучити його на свій бік", подавши власну позицію як правильну, справедливу. Навіть якщо психолог мимоволі дає учасникам конфлікту зрозуміти, чия позиція йому ближча, він може звести нанівець усі попередні зусилля щодо врегулювання конфлікту або навіть спровокувати його загострення. Посередник не є суддею, він не має права захищати позицію одного з учасників конфлікту і приймати власні рішення щодо проблеми. Він не може висловлювати власних оцінок з приводу проблеми конфлікту або поведінки його учасників, оскільки ефективність надання ним психологічної допомоги у такому разі видається досить сумнівною.